Департамент культури КМДА | Музей історії Києва

Facebook (сторiнка) | Facebook (група) | Telegram | YouTube

Контакти - Contacts | Графік роботи - Working schedule | Квитки - Tickets

Абрам Маневич - "Диригент мальовничого оркестру"

Рафаель Лiтвiн, старший науковий співробітник Музею Шолом-Алейхема

На початку ХХ ст. в Європі, у тому чіслі в Україні, запанував новий художній стиль – Модерн, останній з великий художніх стилів європейського мистецтва. Головна складова цього дослідження – аналіз ключових ознак традиції імпресіонізму у творчості Абрама Маневича (1881-1942) для підтвердження культурного зв’язку українських мистецьких традицій та європейських тенденцій епохи модерну.

Маневич увійшов в історію українського мистецтва як першопрохідник та яскравий представник національного модерна. Його творчість стала яскравим явищем в Україні 1-ї половини ХХ ст. За своє життя митець створив унікальні образи, у яких все своє творче життя шукав власні прийоми відображення простору навколо, вдосконалював і розширював власні образотворчі прийоми. Маневич був активним учасником реформування українського мистецтва, змінюючи стереотипи місцевої провінційності, виводячи українську мальовничу школу на світовий рівень.

Абрам Аншелович Маневич народився 25 листопада 1881 р. у Мстиславлі, Могильовська губернія, в патриархальній єврейскій родині. Рано виявивши здібності до малювання, був відданий батьками у навчання до маляра. Але саме Київ приваблював Абрама Маневича можливістю стати художником. Спочатку він працував у майстерні вивісок, потім працював на фабриці ліжок Бауера на Подолі.

В 1901-1905 рр. Маневич навчався в Київському художньому училищі, де познайомився з Олександром Богомазовим, Олександрою Екстер, Олександром Архипенко, з якими сформував ядро українського авангарду. Творче твердження Маневича відбувалося напередодні великої соціальної революції у Російській імперії в атмосфері усвідомлення художниками необхідності наближення мистецтва народу.

Маневичу вдалось продовжити навчання за кордоном – у Мюнхенській академії мистецтв і школі Антона Ажбе, яки в той час були одними із провідних художніх закладів Європи. У 1907 р. в мюнхенській галереї «Кунстферайн» відбулась перша виставка робіт Маневича, яка мала успіх.

В 1907 р. Маневич повернувся до Києва, і в кінці 1909 р. у київському Міському музеї пройшла його велика персональна виставка, яка мала великий успіх. Київська преса тоді писала: «У вітчизняному мистецтві з’явився самобутній майстер зі своїм незвичайним розумінням інтимної краси пейзажу, далеко не поверхневим ставленням до природи, щиросердим злиттям із нею».

В роботах Маневича відображений романтичний настрій маленьких міст України. Але особливе місце займає у нього Київ – місто, в яке він був захопленим, і яке стало його головним надхненням. Київські образи Маневича стали основою для подальших динамічних та структурних трансформацій у нього. При відтворенні елементів композиції, включаючи небо, споруди та дерева, Маневич застосовував єдиний розподіл світла та тіні, охоплюючи площину двомірним хроматичним малюнком. Зображення створюють враження формальної об’єктивності, відтворюючи схематичну побудову об’єктів. Насичені відтінки кольорів розподілені в розмежованих областях, кольори напружені і наповнені прихованим динамізмом.

Романтична сільська атмосфера українського середовища кінця ХІХ – початку ХХ ст. занурювала Маневича у комфортний душевний стан. Йому вдалося передати виняткове почуття захоплення природою рідного краю, наприклад, у роботах «Симфонія весни» (1912), «Пейзаж Куренівки» (1914), «Весна на Куренівці» (1914).

Оновлена мальовнича та структурна пластика у Маневича втілилася у пейзажах «Місто» (1917) та «Провінція» (1919), в яких йому вдалося передати стан дореволюційної драматичної долі: художник ніби передчував неминучий соціальний крах, який назавжди змінив його майбутнє.

Роботи Маневича – це сприйняття та зображення об’єктів навколо нього відносно до навколишнього просторового та світлоповітряного середовища як рефлексія відблисків, кольрових відносин світла і тіні. Для нього модерн – це спосіб світовідчуття з дуже вираженою символічною основою, а також спосіб світобачення, з його лініями, площинами та кольорами.

У 1913 р. в Парижі в престижній галереї «Дюран-Рюель» – першовідкривача майже всіх прославлених імпресіоністів – відбулася виставка робіт Маневича. Розпещена паризька публіка, яка звикла бачити в цих залах полотна Моне, Ренуара, Піссарро, Сезанна, Гогена, захоплювалась пейзажами никому невідомого київського живописця. Роботами Маневича зацікавились приватні колекціонери та великі музеї. По однієї картині були придбані Ліонським музеєм мистецтв та Люксембурзьким музеєм Парижу.

Перехід від мінливих імпресіоністичних алгоритмів до розуміння нерозривної взаємопов’язаності світобудови, як у творчості постімпресіоністів, бачимо в роботі Маневича «Сільський ландшафт» (1913). Подібний мотив неодноразово відтворювався Сезанном у 1880-1890 рр. У Маневича тут колір не відтворює вражаючих світлових ефектів, а є інструментом конструктивної передачі форми об’єкту. Він посилив емоційне навантаження кольору, довівши його до рівня експресивно-декоративного спілкування та підкресливши рівновагу всіх елементів композиції. Нове синтезоване сприйняття дійсності у Маневича охоплювало всі елементи мальовничої структури у площині та обсязі.

Подальша творча практика показала прихильність Маневича до двох великих шкіл модерну – французької та німецької. Послідовна адаптація його європейського досвіду виявилася в нього у двох течіях: імпресіонізм (1906-1914) та постімпресіонізм (1912-1927). Після перебування за кордоном, манера художника зазнала змін: м’який, камерний характер пейзажів поступився місцем яскравій насиченій палітрі, широкому вільному мазку.

Газета «Еврейське життя» 27 березня 1916 р. писала: «Доля і життя Маневича пов’язане з провінцією. Він народився в зубожілому містечку, де панувала бездонна імла єврейської дійсності… Лише у 20 років опинився в Києві, почав учитися малюванню, про яке мріяв усі дитячі непривабливі роки, розмальовуючи стіни й паркани».

В 1917 р. Маневич був запрошений на посаду професора пейзажного живопису Української академії мистецтв в Києві, засновниками якої у грудні 1917 р. були О. Мурашко, Ф. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бурачек з метою підтримки та розвитку української національної культури та мистецтва.

У 1919-1920 рр. Маневич брав активну участь у створенні в Києві Музею пластичних мистецтв «Культур-Ліги» – єврейської культурно-громадської організації, метою якої був розвиток освіти, літератури та театру мовою ідиш, а також єврейської музики та образотворчого мистецтва.

Після переїзду до США у 1921 р. стиль Маневича зазнав певних змін. Його прагнення знайти оптимальне співвідношення кольору, світла та форми збагачувалось мальовничою мовою. У 1910-ті рр. основним інструментом Маневича був фактурний мазок, яким він окреслював полотно, що нагадує стиль Ван Гога; у 1920-1930 рр. цей специфічний інструмент Маневич замінив структурним хроматичним площинним моделюванням як у Сезанна.

В своїх спогадах Давид Бурлюк, лідер українського футуризму, називав свого друга Абрама Маневича «диригентом оркестру, в якому фарби грають в унісон, без єдиної фальшивої ноти звучання», а його пейзажі – «вікнами, крізь які проглядається душа художника».

В Америці Маневич закінчив свою найдраматичнішу роботу, почату ще в Україні, – «Ґетто». Нагромадження напівзруйнованих будинків, червоний, немов кров, захід сонця і чорний цап. У цьому полотні для художника з’єдналися спогади його дитинства, жорстокі погроми громадянської війни, біль за втраченим сином.

В Америці романтичний настрій Маневича, сповнений образів української природи, змінився атмосферою індустріальних ритмів. Творче натхнення, зображене на батьківщині в емоційній імпресіоністській манері, поступилося місцем раціональному і конструктивному стилю.

У 1925-1927 рр. Маневич створив серію міських пейзажів «Прозаїчна Америка», де показав контрасти сучасного міста. Він щиро захоплювався її масштабами, природою, людьми. «Тут можна продуктивно працювати. Я почуваюся тут із оновленими силами, іншою бадьорістю», – говорив він.

Традиції реалістичного мистецтва та життєвий досвід, сформували вміння Маневича бачити і тонко відображати ніжну красоту в буденному. Його наповнені життям роботи тонко відображають життя простору. Декоративно-конструктивне бачення природи у Маневича органічно поєднується з глибокою емоційністю її сприйняття. Його стилізовані форми підкреслені виразними, емоційними кольорами та лініями, яки «живуть, думають, хвилюються, радіють, страждають і борються», говорив Давид Бурлюк.

Як послідовник імпресіонізму Маневич не фіксував натуру, а, маніпулюючи з кольором і контрастом, досліджував її внутрішній сенс для створення узагальненого образу як стан явища, а не актуального моменту буття. Колір у Маневича – це новаторський інструмент формоутворення, засіб передачі умовних уявлень про простір, перспективу та символічний зміст. Маневич сприйняв і частково застосовував ідеї площинного моделювання за допомогою хроматичних відтінків на зразок основоположників фовізму Матісса, Марке і Руо.

В урбаністичних образах Америки Маневич трансформував своє відтворення лінійно-просторової перспективи, створюючи просторову глибину на площині. Подібні підходи використовував Сезанн (наприклад, «Будинок у Провансі», 1890). Манера Сезанна вплинула на переосмислення Маневичем суті предметів у його пейзажах. У Маневича вулиця з багатоповерховими будинками також інтерпретується як монолітний організм, утворений єдиними хроматичними структурами («Будинки у Бронксі», 1925). Тут у складній композиційній структурі Маневич використав рівномірний формально-схематичний розподіл світла і тіні, створивши цілісну архітектурну єдність, що має особливе матеріальне значення по відношенню до контрасту з нематеріальним горизонтом. Так Маневич сприйняв типове для Сезанна спрощення та геометризацію форм, яки підтримують загальну мальовничу монументальність.

Однією з найвідоміших американських робіт Маневича є «Осінь. Парк Кротона. Бронкс» (1927), написаної у стилізованій пластичній манері схематичного спрощення та умовності малюнка, з виділенням хроматичних фарб, наповнених символічними натяками. Деталі композиції настільки узагальнені, що картина помилково вважається вигаданим образом. На думку французького мистецтвознавця С. Валері, дане пейзажне враження Маневича можна назвати його найвиразнішою мистецькою параболою. У цій роботі, що містить елементи кубізму, Маневич створив цілісну сцену з монументальних форм та декоративних ритмів.

Ірраціональний ідеалізм Маневича, властивий постімпресіоністам, зокрема Сезанну, відзначив паризький критик Габріель Маре. Прагнення Маневича передати символічною мовою фарб і форм приховані, невловимі явища призвело його до узагальнення та стилізації форм. Ми бачимо це, наприклад, в його роботі «Вулиця у провінційному місті» (1915), яка несе позачасову метафору, що відбиває ностальгічні спогади про рідну землю. Тут звернемо увагу на великий проміжок часу між двома роботами. Тобто романтичні, навіть ідеалізовані образи батьківщини не залишали Маневича все його життя.

Маневич ідеалізував природні мотиви, цінюючи природу як живу одухотворену субстанцію. Він прагнув залучати українське національне мальовниче мистецтво до практики європейських художників-модерністів пантеїстичного ставлення до навколишнього середовища.

Уважний розгляд мальовничої трансформації Маневича періоду 1915-1927 рр. показав, що він привніс низку прийомів, які стверджували його як видного представника українського імпресіонізму: плоскодекоративний розподіл елементів композиції; узагальнення природних образів рівня символічної метафори; формальне моделювання хроматичних площин; умовне уявлення про перспективу, простір та глибину, через чергування хроматичних фарб.

Роль Маневича є унікальною в тому, що він зробив українську традицію імпресіонізму гідною частиною світового мистецтва ХХ ст. Опанування прийомами імпресіонізму виявилося для художника рушійною силою. Маневич, висловлюючи власні враження моменту, як, наприклад, у створеному ним пейзажі «Весна на Куренівці Києва» (1915), демонструє культурно-часовий зв’язок, тим самим збагачуючи французькі прототипи кінця ХІХ ст. Маневич не прагнув копіювати, але майстерно переосмислив канони французького імпресіонізму.

Вивчаючи нечисленні джерела життя та творчості Абрама Маневича, ми виявляємо наскільки видну роль він відіграв у середовищі основоположників українського сучасного мистецтва, для яких живопис був більшим, ніж покликанням, але, що важливіше, суспільною місією, в якій розкрився їхній блискучий громадянський потенціал та почуття національної гордості.

Абрама Маневича не стало 30 червня 1942 р. у Нью-Йорку. «Кончина Абрама Маневича особливо важке горе ще й тому, що це – криштальної душі людина, котра нескінченно любила свою батьківщину, усіма помислами своїми художник і людина…», – написав у некролозі в газеті його друг Давид Бурлюк.

Маневич залишив після себе багату спадщину. Його роботи представлені в багатьох приватних і музейних колекціях у всьому світі, в тому числі в Національному художньому музеї України в Києві, Люксембурському музеї в Парижі, Ліонському художньому музеї, Бруклинському музеї в Нью-Йорку, в музеї «Бецалель» в Єрусалимі.

. . . .

Abraham Manevich - "Conductor of Picturesque Orchestra"

At the beginning of the 20th century in Europe, including in Ukraine, a new artistic style prevailed – Modern, the last of the great artistic styles of European art. The main component of this study is the analysis of the key features of the impressionism tradition in the work of Abraham Manevich (1881-1942) to confirm the cultural connection between Ukrainian artistic traditions and European trends of the modern era.

Manevich entered the history of Ukrainian art as a pioneer and a bright representative of national modernism. His work became a bright phenomenon in Ukraine in the first half of the 20th century. During his lifetime, the artist created unique images, in which throughout his creative life he searched for his own methods of reflecting the surrounding space, improved and expanded his own pictorial techniques. Manevich was an active participant in the reformation of Ukrainian art, changing the stereotypes of local provincialism, bringing the Ukrainian painting school to the world level.

Abraham Manevich was born on November 25, 1881 in Mstislavl, Mogilev province, in a patriarchal Jewish family. Having discovered his ability to draw early, his parents sent him to study as a painter. But it was Kyiv that attracted Abraham Manevich with the opportunity to become an artist. At first he worked in a sign workshop, then he worked at the Bauer bed factory in Podil, Kyiv.

In 1901-1905, Manevich studied at the Kyiv Art School, where he met Oleksandr Bogomazov, Oleksandra Ekster, Oleksandr Arkhipenko, with whom he formed the nucleus of the Ukrainian avant-garde. Manevich’s creative statement took place on the eve of the great social revolution in the Russian Empire in an atmosphere of awareness by artists of the need to approach the art of the people.

Manevich managed to continue his studies abroad – at the Munich Academy of Arts and the Anton Azhbe School, which at that time were among the leading art institutions in Europe. In 1907, the first successful exhibition of Manevich’s works was held in Kunstferein Gallery in Munich.

In 1907, Manevich returned to Kyiv, and at the end of 1909, his large personal exhibition was held in the Kyiv City Museum, which was a great success. The Kyiv press wrote at the time: “An original master has appeared in national art with his unusual understanding of the intimate beauty of the landscape, a far from superficial attitude to nature, a sincere fusion with it.”

Manevich’s works reflect the romantic mood of small towns in Ukraine. But Kyiv holds a special place for him – the city he was passionate about and which became his main inspiration. Kyiv images of Manevich became the basis for further dynamic and structural transformations in him. When reproducing the elements of the composition, including the sky, buildings and trees, Manevich used a uniform distribution of light and shadow, covering the plane with a two-dimensional chromatic pattern. Images create the impression of formal objectivity, reproducing the schematic construction of objects. Saturated shades of colors are distributed in demarcated areas, the colours are tense and filled with hidden dynamism.

The romantic rural atmosphere of the Ukrainian environment of the late 19th and early 20th centuries. plunged Manevich into a comfortable state of mind. He managed to convey an exceptional feeling of admiration for the nature of his native land, for example, in the works “Symphony of Spring” (1912), “Landscape of Kurenivka” (1914), “Spring in Kurenivka” (1914).

Manevich’s renewed pictorial and structural plasticity was embodied in the landscapes “City” (1917) and “Province” (1919), in which he managed to convey the state of pre-revolutionary dramatic fate: the artist seemed to foresee an inevitable social collapse that would forever change his future.

Manevich’s works are the perception and depiction of objects around him in relation to the surrounding spatial and light-air environment as a reflection of reflections, colour relationships of light and shadow. For him, modernism is a way of perceiving the world with a very pronounced symbolic basis, as well as a way of seeing the world, with its lines, planes and colours.

In 1913, an exhibition of Manevich’s works was held in Paris in the prestigious gallery “Duran-Ruel” – the discoverer of almost all famous Impressionists. The pampered Parisian public, accustomed to seeing paintings by Monet, Renoir, Pissarro, Cézanne, and Gauguin in these halls, admired the landscapes of the unknown Kyiv painter. Private collectors and large museums became interested in Manevich’s works. One painting each was purchased by the Lyon Museum of Art and the Luxembourg Museum in Paris.

The transition from the changing impressionistic algorithms to the understanding of the inextricable interconnectedness of the universe, as in the work of the post-impressionists, can be seen in Manevich’s work “Rural Landscape” (1913). A similar motif was repeatedly reproduced by Cézanne in 1880-1890. In Manevich, colour here does not reproduce impressive light effects, but is a tool for the constructive transfer of the shape of the object. He increased the emotional load of colour, bringing it to the level of expressive and decorative communication and emphasizing the balance of all elements of the composition. Manevich’s new synthesized perception of reality encompassed all the elements of the picturesque structure in plane and volume.

Further creative practice showed Manevich’s attachment to two great schools of modernism – French and German. The consistent adaptation of his European experience manifested itself in him in two currents: impressionism (1906-1914) and post-impressionism (1912-1927). After staying abroad, the artist’s manner underwent changes: the soft, chamber nature of the landscapes gave way to a bright saturated palette, a wide free brushstroke.

On March 27, 1916, the newspaper “Jewish Life” wrote: “The fate and life of Manevich is connected with the province. He was born in an impoverished town, where the bottomless fog of Jewish reality reigned… Only at the age of 20 did he find himself in Kyiv, began to learn painting, which he had dreamed of all his childhood unattractive years, painting walls and fences.”

In 1917, Manevich was invited to the position of professor of landscape painting at the Ukrainian Academy of Arts in Kyiv, which was founded in December 1917 by O. Murashko, F. Krychevsky, G. Narbut, and M. Burachek in order to support and develop Ukrainian national culture and art

In 1919-1920, Manevich took an active part in the creation in Kyiv the plastic arts museum of “Culture-League”, a Jewish cultural and public organization whose goal was the development of education, literature and theater in the Yiddish language, as well as Jewish music and fine arts.

After moving to the U.S. in 1921, Manevich’s style underwent certain changes. His desire to find the optimal ratio of colour, light and form was enriched by a picturesque language. In the 1910s, Manevich’s main tool was a textured brush, which he used to outline the canvas, reminiscent of Van Gogh’s style; in 1920-1930, Manevich replaced this specific tool with structural chromatic plane modeling as in Cézanne.

In his memoirs, David Burlyuk, the leader of Ukrainian futurism, called his friend Abraham Manevich “the conductor of an orchestra in which colors play in unison, without a single false note of sound”, and his landscapes – “windows through which the artist’s soul can be seen.”

In America, Manevich finished his most dramatic work, which he started in Ukraine – “Ghetto”. A pile of dilapidated houses, red as blood, a sunset and a black goat. In this canvas for the artist, the memories of his childhood, the brutal pogroms of the civil war, and the pain of his lost son were combined.

In America, Manevich’s romantic mood, full of images of Ukrainian nature, was replaced by an atmosphere of industrial rhythms. Creative inspiration, depicted in the homeland in an emotional impressionistic manner, gave way to a rational and constructive style.

In 1925-1927, Manevich created a series of urban landscapes “Prosaic America”, where he showed the contrasts of the modern city. He sincerely admired its scale, nature, and people. “You can work productively here. I feel here with renewed strength, a different cheerfulness,” he said.

The traditions of realistic art and life experience formed Manevich’s ability to see and subtly reflect the gentle beauty in the everyday. His life-filled works subtly reflect the life of space. Manevich’s decorative and constructive vision of nature is organically combined with the deep emotionality of its perception. His stylized forms are emphasized by expressive, emotional colors and lines that “live, think, worry, rejoice, suffer and fight,” David Burliuk said.

As a follower of impressionism, Manevich did not fix nature, but, manipulating color and contrast, explored its inner meaning to create a generalized image as a state of phenomenon, rather than an actual moment of being. Manevich’s color is an innovative form-building tool, a means of conveying conventional ideas about space, perspective, and symbolic meaning. Manevich adopted and partially applied the ideas of plane modeling with the help of chromatic shades, like the founders of Fauvism – Matisse, Marquet and Rouault.

In the urban images of America, Manevich transformed his reproduction of linear-spatial perspective, creating spatial depth on a plane. Similar approaches were used by Cézanne (for example, “House in Provence”, 1890). Cézanne’s manner influenced Manevich’s reinterpretation of the essence of objects in his landscapes. In Manevich, a street with high-rise buildings is also interpreted as a monolithic organism formed by single chromatic structures (“Houses in the Bronx”, 1925). Here, in a complex compositional structure, Manevich used a uniform formal and schematic distribution of light and shadow, creating a complete architectural unity, which has a special material significance in relation to the contrast with the immaterial horizon. This is how Manevich perceived the simplification and geometrization of forms typical of Cézanne, which support the overall pictorial monumentality.

One of Manevich’s most famous American works is “Autumn. Crotona Park. Bronx” (1927), written in a stylized plastic manner of schematic simplification and convention of drawing, with the selection of chromatic colours filled with symbolic hints. The details of the composition are so generalized that the picture is mistaken for a fictional image. According to the French art critic S. Valery, this landscape impression of Manevich can be called his most expressive artistic parable. In this work, which contains elements of Cubism, Manevich created a complete scene from monumental forms and decorative rhythms.

Manevich’s irrational idealism, characteristic of post-impressionists, including Cézanne, was noted by the Parisian critic Gabriel Marais. Manevich’s desire to convey hidden, elusive phenomena in the symbolic language of colors and forms led him to generalize and stylize forms. We see this, for example, in his work “Street in a Provincial Town” (1915), which carries a timeless metaphor that reflects nostalgic memories of the native land. Here we will pay attention to the large time interval between the two works. That is, romantic, even idealized images of the homeland did not leave Manevich all his life.

Manevich idealized natural motifs, appreciating nature as a living spiritual substance. He sought to involve Ukrainian national pictorial art in the practice of European modernist artists with a pantheistic attitude towards the environment.

A careful examination of the picturesque transformation of Manevich in the period 1915-1927 showed that he brought a number of techniques that affirmed him as a prominent representative of Ukrainian Impressionism: flat decorative distribution of elements of the composition; generalization of natural images at the level of symbolic metaphor; formal modeling of chromatic planes; conditional representation of perspective, space and depth, through the alternation of chromatic colours.

Manevich’s role is unique in that he made the Ukrainian tradition of impressionism a worthy part of world art of the 20th century. Mastering the techniques of impressionism turned out to be a driving force for the artist. Manevich, expressing his own impressions of the moment, as, for example, in the landscape he created “Spring in Kurenivka of Kyiv” (1915), demonstrates the cultural-temporal connection, thereby enriching the French prototypes of the end of the 19th century. Manevich did not seek to copy, but skillfully reinterpreted the canons of French impressionism.

Studying the few sources of Abraham Manevich’s life and work, we discover how prominent a role he played among the founders of Ukrainian modern art, for whom painting was more than a vocation, but more importantly, a social mission that revealed their brilliant civic potential and sense of national of pride

Abraham Manevich died on June 30, 1942, in New York. “The death of Abraham Manevich is a particularly heavy grief also because he was a man with a crystal soul who loved his homeland endlessly, an artist and a man with all his thoughts…”, his friend Davyd Burliuk wrote in his obituary in the newspaper.

Manevich left behind a rich legacy. His works are represented in many private and museum collections around the world, including the National Art Museum of Ukraine in Kyiv, the Luxembourg Museum in Paris, the Lyon Museum of Art, the Brooklyn Museum in New York, and the Bezalel Museum in Jerusalem.

© Музей Шолом-Алейхема - Sholom-Aleichem Museum

При повному або частковому використанні матеріалів сайту Музея Шолом-Алейхема посилання / активне посилання на нього обов'язкове. When using materials of the Sholom-Aleichem Museum website in full or in part, the reference or the hyperlink to it is obligatory.

Створення та підтримка сайту - Creation and support of the website: Rafael Litvin