|
|
|
|
|
|
Контакти - Contacts | Графік роботи - Working schedule | Квитки - Tickets |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Натхненні Києвом Розповіді про київських митців. Юрій та Михайло Химичі Ірина Климова, Директор Музею Шолом-Алейхема (філія Музею історії міста Києва) Мистецтво змиває пил повсякденності з душі. - Пабло Пікассо Війна для нас вже стала повсякденністю. Але змиритися з цим неможливо. Новини з фронту викликають не тільки біль та розпач, але й відчуття городості за наших воїнів. Так вже сталося, що ворог погрожує кожному, хто живе в Україні. Звуки сирени лунають по всіх містах. Та у кожній небезпеці криється шанс вийти з неї сильнішим. Кожна небезпека містить у собі потенціял внутрішньої зміни. Популярізувати українську культуру, українське мистецтво необхідно навіть у такий важкий для країни час. Це теж можливість наблизити Перемогу. 29 травня - День Києва. До Свята в Музеї Шолом-Алейхема відкриваємо виставку «Києве мій», присвячену нашому місту. В експозиції - живопис та графіка відомих майстрів: Юхима Ровницького, Андрія Набоки, Альберта Фельдмана, Стефана Арпада Мадяра. Люб’язно надав для виставки свої твори та твори батька Юрія Химича чудовий київський графік Михайло Химич. На жаль, ми не можемо запросити гостей на екскурсію до основної експозиції Музею, але зустрічі з митцями заплановані. Михайло Химич надзвичайно цікавий співрозмовник. Його філософські роздуми про мистецтво, літературу, просто про життя захоплюють слухача. Спогади про батька - це не тільки щось особисте, але й своєрідна подорож у наше спільне минуле. Розповідаючи про Юрія Химича, доречно навести афоризм Генріха Гейне «Минуле – це батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга за тими почуттями, які ми відчували, навіть туга за колишньою скорботою». У Радянському Союзі жити і творити художникам було непросто. Соціалістичний реалізм був тоді панівним стилем. Багато хто з митців, уходив в такі жанри як натюрморт і пейзаж. Але й пейзажі Юрія Химича не вписувалися в установлені канони. Він був яскравою особистістю і його твори завжди привертали увагу на виставках. Велика серія робіт Юрія Химича присвячена Києву. Це Київ минулих десятиліть, але він впізнаваний і дорогий серцю кожного киянина. Розмова про Київ - це розповідь не тільки про архітектурні ансамблі, але й про мешканців міста. Короткі оповідання про батька написав Михайло Химич. Уривки наведені у цьому начерку. Наступна публікація - це розповідь Михайла про друга Юрія Химича - відомого архітектора Віктора Голдовського. Юрій Химич Частина 1: Про дім Ранні спогади мого дитинства пов’язані з нашим маленьким будиночком по вулиці Льва Толстого. Тополя навпроти вікон, падає сніг, трамвайна колія і, далі, Ботанічний сад імені Фоміна - ця картина відображена в багатьох роботах батька. Він малював безперестанку. Коли тато працював удома, а не в експедиціях - це зазвичай бувала зима. Найчастіше він ставив натюрморт на тлі вікон, та всіляко обігравав цей нехитрий сюжет. Міг також розвернутися у інший бік та взяти щось з предметів, розташованих по периметру кімнати -глечики, ікони. Відтак - спорудивши з них щось нашвидку, малював натюрморт. А потім виявлялося, що роботи ці створені зовсім не нашвидкоруч - це серйозні, добре написані композиції. Кімната, у якій ми жили утрьох - була невелика - 12 кв. метрів. На стінах - шухляди, в яких містилися, різноманітні речі: горщики, а також - ікони, які тато привозив зі своїх поїздок - здебільшого обгорілі та ушкоджені – зі зруйнованих іконостасів. Також - стіл, на якому тато малював (щоденно), окремо - мій столик та постіль, вільного місця лишалось кілька квадратних метрів. Часто тато сідав просто на підлогу та малював. Потім - піднімав аркуш паперу з готовим малюнком, виливав на підлогу й розтирав півсклянки води - робив швидке прибирання. Робота ж тим часом сохла у сусідній кімнаті, де жила його старенька й тяжко хвора мати - моя бабуся. Готові аркуші клали десь зверху на шафах, і по ним бігали котики, яких у нас була повна квартира. . . . . Подорожі. Батько багато подорожував - він був, безумовно, своєрідним рекордсменом за кількістю поїздок колишнім СРСР, бував він і за кордоном. Мав з собою завжди ідеально відпрацьований "комплект", з яким ходив на етюди - ніби зброя у мандрівного лицаря, а я - виконував роль "зброєносця". Це - був не етюдник, як у багатьох художників, а : шматок фанери, розміром з великий стандартний аркуш паперу, що тато затискав його під пахвою, а, оскільки рука не діставала до краю, робив ножем виріз для пальців. Часто, коли він заходив в автобус чи літак від нього вимагали "викинути це сміття", на що тато відповідав: "я сплатив за багаж - це моя справа, що я везу!" Далі - валіза: забруднена зовні та всередині фарбами, з залізними накладками.- по її кутках. Досить важка - бо забита фарбами - у тюбиках, а також у скляних та металевих банках. Справляло враження: це - фарба для парканів. Упродовж подорожі - банки порожніли, валіза - легшала, зовсім порожні - тато викидав, зауважуючи щоразу : "чим менше лишається фарб, - тим кращий виходить завжди живопис!". Особливо задоволений був одного разу, коли до кінця подорожі залишилась одна, усього лише одна фарба - ультрамарин. Валізу з фарбами носив, як правило, я. А він - брав сувій паперу - зазвичай найдешевшого, який міг знайти у місцевих господарських магазинах: найчастіше так званий "настільний" папір, або шпалери. Також: на випадок дощу, я вигадав мати при собі ще й парасолю, та папір на кшалт газет, який я, проявляючи неабияку спритність, підпалював, на відтак, теплом такого "смолоскипчика" підсушував роботу, що інакше би не сохла... Окремих коментарів варті пензлики батька. Якось у нас у гостях був знаний архітектор з Франції - дивлячись на пензлі, що стирчали "веєром" зі склянки, він запитиав - а що це таке? Зовні - ці предмети здавалися цурпалками, на кіунці яких було щось схоже на щетину. Тато дуже вміло ними користувався, аж допоки вони не стирались остаточно. Тато - мав дивовижну здатність до спілкування - невимушеного, та жвавого, часто з абсолютно незнайомими людьми. З подорожіми, попутними у транспорті. Він був дуже світлою людиною, завжди сповнений веселого доброго гумору, що вмить змінював напружену, чи пригнічену атмосферу, якщо така виникала. Малював - розкладаючись папером та фарбами - просто неба, на вулиці, зазвичай його (нас) обступали охочі на таке подивитись, тато легко та невимушено зав’язував з ними розмову, про щось запитував, жартував, досить часто саме так вирішувалось питання ночівлі - нас зазивали у гості, на вечерю, чи виносили мені ласощі. Працюючи, тато зазвичай наприкінці дня, страшенно втомлювався. Завжди підкреслював: якщо наприкінці дня немає втоми - такої, як біль у спині, ногах, колінах - отже, день не задався, та пройшов марно. Про одяг. Батько одягався вкрай бідно, як сказали б сьогодні. Та він не бував при цьому брудним, занехаяним - це був особистий стиль "капців", лижних черевик зі "спорттоварів", залатаних власноруч сорочок, тощо. Також - особливі полотняні торбинки для походів у магазини, зв’язані мамою власного дизайну зимові шапки... . . . . Про спілкування з іноземцями. В останні роки життя тато став, буквально, знаменитістю серед дипломатів, послів різних країн. Не володіючи тією чи іншою мовою, - за відсутності перекладача досить дотепно та жваво комунікував - жестами, мімікою, та інтонаційно - допомогали природний музичний слух, емпатія, почуття такту. Збереглося чимало відгуків про тата , та його творчість, відомих іноземних дипломатів того часу, зокрема - публікації про нього у "Дзеркалі тижня". . . . . Про кулінарію. Коли до нас приходили знаймі, яких - тато запрошував, спонтанно зустрівши на вулиці, розпалював, зазвичай, плитку, на максимальному вогні, та швидко - з димом та кіптявою, створював змайстровував щось несподіване, та смачне - (приносив до столу прямо на пательні) - комбінацію дерунів, яєшні, плавленого сиру, зелені – тощо. Це завжди було смачно, вчасно та, дуже швидко, а також – імпровізаційно. . . . . Три хоббі, про які неможливо не згадати, розповідаючи про тата: рибна ловля, гриби, та колекціонування метеликів. Три окремі світи, кожному з яких тато присвячував безліч часу, з кожного отримував безліч естетичної насолоди, Ставив ці три хоббі - поруч з малюванням, подорожами, сім’єю, вихованням студентів... Також - був досить завзятим лижником - не професійним спортсменом, а дуже "просунутим" аматором... . . . . Юрій Химич: частина 2: "Ключі" до місцевості: Цікава особливість: коли тато приїздив на нове місце - перші кілька днів картини йому не вдавались. Але, у певний момент, він робив якийсь особливо успішний етюд, і вже у цьому "особливому" ключі - створював цілу низку робіт. Здавалося б: досить одноманітні мотиви - переважно пейзаж з елементами архітектури, - його улюблений жанр. Але виставки робіт батька ніколи не були одноманітними. Кожне місто він передавав іншими кольорами, технічними прийомами, що, з його боку, бувало невимушеним, ненадуманим: так, начебто сама місцевість вимагала від нього якоїсь внутрішньої "зміни". Відтак - гортаючи папку з живописним "різносолом" - роботами різних періодів творчості - з першого погляду, навіть на фрагмент роботи, безпомилково впізнаєш: Чернігів, Львів, Київ... Тобто - знаходив завжди певний "ключ", що органічно відповідав місцевості. Цікаво: якщо прийти та стати на ту саму точку, де тато сидів та малював - ніколи не побачиш саме те, що зображено на картині. Він перекомпоновував фрагменти побаченого, міг "перетягувати" об'єкти з однієї частини пейзажу - в іншу. Малюнок видавався й документальним твором, та, водночас, це була не змальовка, а цілком завершена "сама у Собі", як то кажуть - композиція. Одні й ті самі мотиви тато переробляв, відтворюючи знову, та знову, шукаючи якийсь новий стан, чи композиційний хід - відтак існують цілі серії, та серії "тем". . . . . Про втрачені коди Діяльність тата багато у чому пов'язана з Академією Архітектури. Сьогодні навряд хто, окрім фахівців, пам’ятає, що це таке. Також - неможливо до кінця відтворити атмосферу, ті сенси, завдяки яким створювалися ці серії, та низки робіт. Проте - час минув, а роботи батька визнані як класика певного жанру - архітектурного міського пейзажу, наразі написано чимало хороших, як на мій смак, досліджень, щодо його творчості - прослідковуються зв’язки, причетність до групи "Світу Мистецтва" - особливо через навчання у Михайла Ароновича Штейнберга - блискучого аквареліста початку-, середини минулого сторіччя, також є звязок з фовізмом (Марке, зокрема) - у цілих серіях робіт. . . . . Про колег - середовище, коло спілкування Це були люди, яких наразі прийнято називати "шестидесятниками". Ті, хто збиралися у нашій квартирі, та до кого ми ходили у гості. Це була своєрідна "субкультура", людей шляхетних, високоосвічених, як правило, небагатих, але й не те, щоб жебракуватих - схильних до поєднання "роботи для життя"- заробку , та пошуків інтимного, особистого "не для показу" - того, що відверто показують лише друзям, тим, хто взмозі оцінити, відгукнутися на таке. Так дарували, та передаровували унікальні, по сутіи, роботи - живопис, кераміку, графіку - блискучі твори, що часто виставлялись без рамок - ховались під просте шкельце, краєчок - обклеювали медичним пластирем. Про викладання, педагогічну діяльність: Тато постійно викладав - мав неймовірнук кількість годин у Будівельному інституті, з кінця 80-х - у Художньому (сьогодні - НАОМА). Ставився до студентів та учнів - надзвичайно вимогливо, й лише завдяки особливому , "шарму", та надзвичайній майстерності викладання предмету, студенти та учні - й донині згадують тата добрим словом, як того, хто "давав справжню школу".
Графіка Михайла Химича Серії творів майстра, присвячені Голді Меїр та Шолом-Алейхему.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
© Музей Шолом-Алейхема - Sholom-Aleichem Museum |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
При повному або частковому використанні матеріалів сайту Музея Шолом-Алейхема посилання / активне посилання на нього обов'язкове. When using materials of the Sholom-Aleichem Museum website in full or in part, the reference or the hyperlink to it is obligatory. Створення та підтримка сайту - Creation and support of the website: Rafael Litvin |
|
