|
Натан Забара (1908-1975)
Натан Ілліч Забара народився 27 грудня 1908 р. у волинському с. Рогачів у родині гончаря. У 1925 р. закінчив трудову школу в Новограді-Волинському і переїхав до Києва, де поступив на курси Центрального інституту праці. Водночас трудився на київських будовах, а в 1931 році розпочав службу в Червоній Армії. Після демобілізації навчався в аспірантурі Інституту єврейської культури Академії наук УРСР. У 1941-1947 роках перебував у діючій армії, а пізніше - у Центральній групі військ. Нагороджений бойовими орденами й медалями.
Як єврейський прозаїк Забара заявив про себе на початку 1930-х років. Його оповідання та новели з’являлися в періодичних виданнях Києва, Москви, Мінська, Біробіджана, в журналах «Совєтіше літератур», «Штерн» та інших. Окремими книжками вийшли «Радиороман» (1932), «Ниловка» (1934), «З країни в країну» (1938), «Батько» (1940). У перекладі російською побачили світ книга «Сегодня рождается мир» та окремі повісті. Забара був членом ВУСППу, а потім належав до Спілки письменників України. Учасник 2-ї світової війни. За ратні подвиги нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями.
На початку 1951 р. письменника було заарештовано. Йому, як і багатьом українським та єврейським письменникам, інкримінували «націоналістичну пропаганду». А в зв’язку з тим, що Забара деякий час служив у лавах радянської армії на території Німеччини, слідчий «накинув» йому ще й «підривну діяльність», зв’язок з іноземними розвідками. Абсурдність цих «звинувачень» була очевидна. Але Особлива нарада при МДБ УРСР визнала письменника винним у тяжких гріхах і засудила на десять років ув’язнення у магаданських таборах.
6 липня 1956 р. Комісія з перегляду справ безпідставно репресованих радянських громадян скасувала вирок Особливої наради щодо письменника.
Забару звільнили з-під варти у зв’язку з «відсутністю в його діях складу злочину». Він повернувся до Києва й до скону тяжко хворів.
Помер 19 лютого 1975 р.
 
|
