|
Григорій Полянкер (1911-1997)
Григорій (Гершл) Ісаакович Полянкер народився в багатодітній сім’ї бідного уманського шевця 15 лютого 1911 р. Початкову освіту здобув у місцевій школі робітничої молоді.
Сімнадцятирічним юнаком переїхав до Києва, поступивши на навчання у фабзауч. Освоївши професію, став робітником 4-ї київської взуттєвої фабрики, де 1930 р. був прийнятий до ВКП(б). Саме на ці роки припадає початок його творчого шляху як єврейського письменника. У республіканській періодиці він опублікував низку нарисів і оповідань, які склали основу першої книжки. За своїм ідейно-естетичним звучанням тяжів до літературної організації ВУСПП, а 1934 р. став одним із перших членів новоутвореної Спілки письменників СРСР.
Після закінчення Київського педінституту (1935) Полянкер цілковито присвятив себе літературній праці. У довоєнні роки написав повісті «Вугілля», «Шойл із Бапілля», видав книжки оповідань «На тому березі», «Від Дністра до Дунаю», «Дядя Яша», «Розлука». Водночас редагував єврейський щомісячник «Совєтіше літератур».
22 червня 1941 р. Григорій Полянкер разом з іншими побратимами по перу добровільно пішов у діючу армію. Воював на Південному, Центральному, Першому і Другому Білоруських фронтах. За зразкове виконання завдань командування нагороджений бойовими орденами та медалями. Брав участь у Параді Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 р.
Після демобілізації повернувся до Києва, де редагував єврейський альманах «Дер штерн», брав активну участь у розбудові літературного життя. У перші повоєнні роки побачили світ його книги «Син Вітчизни» та «Шмая-розбійник», які були перекладені мовами народів СРСР. І раптом в творчості письменника настала вимушена пауза.
15 листопада 1951 р. серед білого дня Полянкера схопили на вулиці неподалік його дому агенти МДБ, кинули у «чорний воронок» і відправили у беріївський застінок. В його квартирі влаштували обшук, під час якого були вилучені друкарська машинка зі шрифтом їдиш, фронтові записники, пачка облігацій держпозики і тридцятитомне американське видання творів Шолом-Алейхема.
Вже на першому допиті Полянкеру було пред’явлено стандартне для початку 1950-х років по відношенню до діячів єврейської культури звинувачення: антирадянська націоналістична діяльність, шпіонаж на користь міжнародного імперіалізму. Незважаючи на застосування всього арсеналу допитів, він рішуче відкинув всі інсинуації.
Одинадцять місяців тривало слідство, проте обвинувачі не знайшли ніяких речових доказів ворожої діяльності Полянкера. Але тут на допомогу слідству прийшла беріївська «фахова експертиза». Троє найнятих «спеців», проаналізувавши творчість свого колеги, винесли безапеляційний вердикт: «Основна літературна продукція Полянкера просякнута антирадянською, націоналістичною ідеологією». Учасник Параду переможців був засуджений на 10 років каторжних робіт із конфіскацією майна.
Всі звернення в органи правосуддя - скарги, протести, клопотання лишилися без відповіді. Не були почуті в Москві й голоси депутатів Верховної Ради СРСР Максима Рильського й Олександра Фадєєва, які звернулися до Генерального прокурора СРСР з проханням переглянути «справу» Полянкера. Лише через півтора року після смерті «вождя всіх часів і всіх народів» без будь-яких пояснень він був випущений з режимного спецтабору КДБ.
Військова колегія Верховного Суду СРСР своїм рішенням від 21 листопада 1955 р. припинила справу Григорія Полянкера за відсутністю складу злочину.
 
 
|
