|
Йосип Бухбіндер (1908-1993)
Йосип Шмульович Бухбіндер народився 25 грудня 1908 р. у м. Черняхів на Житомирщині в сім’ї стельмаха. П’ятнадцятирічним юнаком закінчив місцеву єврейську школу робітничої молоді і поступив на роботу в житомирську шевську майстерню. Через півтора року профспілка взуттєвиків направила його на навчання до Одеського єврейського педтехнікуму, після закінчення якого він працюваввчителем єврейської мови і літератури в м. Кам’янець-Подільській.
Восени 1929 року був покликаний до лав Червоної Армії. Служив командиром кулеметного взводу в легендарному Таращанському полку 44-ї стрілецької дивізії ім. Щорса. Але через тяжку недугу був комісований з армії і назавжди знятий з військового обліку.
1935 року закінчив історичний факультет, єврейського сектору Київського педінституту. Наступного року був зарахований на посаду літературного працівника в редакції республіканської газети «Дер Штерн», де працював до липня 1941 року.
Літературною творчістю Бухбіндер почав займатися ще в студентські роки. В єврейській періодиці регулярно з’являлися добірки його віршів, були ви друкувані поеми «Атаман Боженко» та «Пісня старого шевця». В передвоєнні роки побачили світ поетичні книжки «Командир Сизов» (1936 ) і «Ліричні мотиви» (1940).
В серпні 1941 pоку, коли під стінами Києва зашаленіло криваве бойовище з ударним угрупованням фельдмар¬шала фон Рейхенау, Бухбіндер разом із М. Рильським, П. Тичиною, В. Сосюрою, І. Фефером, Д. Гофштейном, Н. Рибаком та іншими письменниками за розпорядженням уряду республіки був евакуйований до м. Уфа.
В сувору пору Другої світової війни він написав чимало віршів, поем та нарисів про смертний двобій із фашистськими завойовниками, які друкувалися систематично у вітчизняній та прогресивній зарубіжній пресі.
Повернувшись після визволення України до Києва, Бухбіндер напружено працював над створенням книги про ратний подвиг народів країни у найкривавішій в історії людства війні. Але після розгрому в 1948 році Антифашистського єврейського комітету над країною стала стрімко загусати зловісна примара нового смерчу сталінських репресій. Не поминув цей смерч і поета Бухбіндера.
Пізньої ночі 26 квітня 1951 року до його помешкання вдерлися агенти МДБ, пред’явили ордер на арешт і вчинили розгромний десятигодинний трус, після чого реквізували частину приватної бібліотеки і готовий до друку рукопис останньої книги (невдовзі за постановою слідчих органів він був спалений). З тієї квітневої ночі почалися для Бухбіндера «ходіння по муках».
Тринадцять місяців провів він у спецв’язниці МДБ. Затим його відконвоювали до харківської тюремної психушки і помістили в камеру буйнохворих, аби вирвати зізнання в «контрреволюційній антирадянській діяльності». Проте ні голод, ні знущання не зломили поета. На допитах він рішуче заперечував висновки експертної комісії в складі трьох білялітературних кандидатів наук, які
за грошові подачки письмово стверджували, що всі його «твори пройняті отрутою антирадянщини й сіонізму».
Влітку 1952 року Бухбіндера перевели до Лук’янівської в’язниці в Києві, де ознайомили з утвердженим сумнозвісною «трійкою» вироком: за активну антирадянську націоналістичну діяльність ув’язнити на 10 років у виправно-трудових таборах особливого режиму. За кілька тижнів він був відетапований через пересильні тюрми в спецтабір № 3, що містився в селі Кінгір неподалік Джезказгана.
Так поет став в’язнем спецтабору з особистим номером C 33-362.
Працюючи на шахті в найсуворішій ізоляції, Бухбіндер лише на початку 1955 року довідався про смерть «батька всіх народів». І все ж до волі ще було дуже далеко. Спершу його перевели до інвалідного табору у селі Терехта, а звідти, як амністованого, відправили на поселення у місті Теміртау.
Вибратися з-за колючого дроту і змити тавро «ворога народу» Бухбіндеру допомогли Максим Рильський і Олександр Фадєєв. Саме завдяки їхнім настійним клопотанням пленум Верховного Суду СРСР 19 січня 1957 року скасував постанову «трійки» і слідчу справу стосовно Бухбіндера припинив «за недоведеністю пред’явлених йому звинувачень».
В лютому 1957 року поет повернувся до Києва і був відновлений у рядах Спілки письменників, в якій він перебував з 1937 року. Відтоді він повністю присвятив себе літературній творчості.
Незважаючи на пережиті моральні потрясіння й підірване здоров’я, Бухбіндер написав і надрукував за останні десятиліття такі поетичні книжки: «Останній сніг» (1964), «Тобі, мій друг» (1980), «Світлий погляд» (1981), «Близька далечінь» (1984, 1987,1988).
 
|
