|
Авром Абчук (1897-1937)
Абчук Авром Пінхусович народився 1897 р. у Луцьку на Волині в багатодітній родині дрібного службовця. П’ятирічним хлопчиком був відданий батьками в хедер - єврейську початкову школу. Але продовжити навчання в міській гімназії через так звану «процентну норму», яка обмежувала доступ дітям єврейського походження в навчальні заклади Російської імперії, не зміг. Тому, коли йому виповнилося тринадцять років, полишив батьківський дім і відправився до Києва.
Якось у робітничому клубі, куди бездомний юнак частенько навідувався після трудового дня, виступали відомі поети Давид Гофштейн, Перец Маркіш, Лейб Квітко і Давид Бергельсон. Після закінчення літературної частини сором’язливий від природи Абчук протиснувся до поважних гостей і простягнув одному з них зошит зі своїми віршами, які потай складав. Давид Гофштейн, познайомившись із творами початківця, інтуїтивно відчув: перед ним - народний самородок. Довідавшись, що хлопчина немає в Києві де жити, запросив до себе на квартиру. А потім влаштував його вихователем у щойно відкритий будинок безпритульників та ввів у літературне середовище.
Вже перші публікації Абчука в єврейській періодиці принесли йому визнання. Як зазначили критики «на небосхилі єврейської літератури заяскравіла нова зоря». А молодий письменник не лише писав новели й нариси, але й наполегливо вчився. Закінчив Київський інститут народної освіти (КІНО). Коли ж у Києві відкрився Інститут єврейської культури при Академії наук України, став одним із перших його наукових співробітників.
Розквіт таланту Аврома Абчука припадає на початок 30-х років. Одна за одною виходять збірки новел, критичних праць, монографії. А коли було опубліковано роман «Гершл Шамай» (1933), всім стало ясно: в єврейській літературі зʼявився справжній майстер «великої» прози. Його книги перекладалися мовами народів СРСР.
За ідейно-естетичним спрямуванням своєї творчості Абчук належав до літературної організації ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Деякий час був її секретарем.
Як один із найавторитетніших єврейських прозаїків і критиків він у складі письменницької делегації України, до якої входили Тичина, Рильський, Микитенко, Панч, Бажан та ін., у серпні 1934 р. брав участь у роботі І Всесоюзного з ’їзду письменників, який організаційно оформив у єдину спілку всіх професійних літераторів. А на І Всеукраїнському з’їзді письменників був одностайно обраний керівником єврейської секції.
Здавалося, що творча доля Абчука складається щасливо. Але в ту пору набрала шалених обертів кривава сталінська репресивна машина. 27 вересня 1937 р. на одній із київських вулиць агенти НКВС схопили Абчука. У той же день під час обшуку його дружина і син Вільям, ще немовля, були викинуті з квартири на вулицю, а невдовзі вислані з Києва. Підручні Єжова висунули Абчукові стандартне для всіх інтелігентів звинувачення: підривна діяльність, ведення на території СРСР шпигунства на користь однієї іноземної держави. Яка діяльність, на користь якої держави велося шпигунство - слідство анітрохи не турбувало. Воно мало поставляти жертви на конвеєр нищення і сумлінно це робило. 27 вересня Абчук був кинутий за грати, а 10 жовтня 1937 р. розстріляний.
Після смерті «любимого вождя всіх народів» Спілка письменників України розпочала боротьбу за реабілітацію безвинно репресованих сталінщиною літерато¬рів. Виняткову роль у відновленні доброго імені А. Абчука відіграли Володимир Сосюра і Максим Рильський.
У результаті їхнього клопотання 13 жовтня 1956 р. судово-слідча справа Абчука була переглянута Верховним Судом СРСР і вирок Особливої наради при НКВС СРСР від 10 жовтня 1937 р. скасований.
Авром Абчук реабілітований посмертно.
 
 
|
